No.66
перехрестився
No.67
>>64For God wrote in Lisp code when he filled the leaves with green.
The fractal flowers and recursive roots: the most lovely hack I've seen.
And when I ponder snowflakes, never finding two the same,
I know God likes a language with its own four-letter name.
No.85
>>84Та ну, це ж доведеться Джаваскрипт використовувати, я такого не хочу.
No.86
>>85Тоді можна запрутнити стару-добру анонімну текстову борду. Заїбісь, якщо вона буде в стилі DOS. Без картинок. Картинки - нахуй. Відео з ютуб - нахуй. Тільки ASCII art, якщо вже хочеться креативу.
No.87
>>86>Картинки - нахуй. Відео з ютуб - нахуйПлюсую, це нахуй не потрібне на борді серйозних людей.
No.88
>>82Роби нову українську борду. Будемо там своє БЛ робити.
No.89
>>88А тобі БЛ подобається?
No.91
>>90Дорами і лакорни рівню BL, скоріше за все. Яой.
No.92
>>91>Дорами і лакорниЯкась зумерська хуйня, не тямлю такого.
No.94
>>93Це знаю. Але хіба яой не краще обговорювати на іміджбордах, де можна прикріпляти картинки та ютупи?
No.95
>>89Подобається мала руденька дівчина звідти. Питання?
No.96
>>94>можна прикріпляти картинки та ютупи?Цеи не серйозно. Яой - це яой і приводити приклади цього арту немає сенсу. Це все випливає в твоїй підсвідомості так само, як, наприклад, вареники. Любиш вареники?
No.97
>>95>Питання?Жодних. Смокчи аналоговнет.
No.99
>>97Смоктати будеш тут тільки ти у своєї піхви, придурь.
No.100
>>90Everlasting Summer.
Шукаючий - знайде.
No.101
>>99Ти хоча б знаєш, де та піхва знаходиться?
No.102
>>101У твоєї дівчини між ніг? Вчора в кіно ходили з нею, сам бачив.
No.103
>>100Це ота кацапська ВН на Ренпаї? Ніколи не грав у це лайно.
Хоча загалом в ероґе граю. No.104
>>102Мандавошки бензином добре виводяться. Запиши.
No.106
>>105Гівно питання! "Безкінечне "Літо" ukrainian version.
Отже, зима. Лютий. Люта, сука, зима 2023-го року. Вже рік, як рашка воює з Україною, обороняючи Уральські гори…
No.107
>>106>Вже рік, як рашка воює з Україною, обороняючи Уральські гори…Ок, а можна без шароварництва? Гадаю, достатньо, що ГГ буде українцем/українкою та що оригінальна мова українська.
Українство ліпше передати в атмосфері, деталями й реаліями, а не ура-патріотичними й начисто відірваними від часопростору версіями майбутнього.
No.109
>>105Сценарій я то напишу, кодерів тут можна знайти, а ті хто малюють? Де їх взяти?
Це тільки до анімешників, й то - не всіх, а в нас тут тільки А.У.Є.шники.
No.110
>>103Насправді, є непогані думки, оскільки гг - не ояш, та й сеттінг знайомий, а не нарочито японський.
No.111
>>109Тю, 98% ероґе, що я грав, тибрять картинки з відкритого доступу. І вони зазвичай нічим не гірші за претензійний оріджінал — коли звісно підбирають мудро.
Можна почати так, а якщо хуйдожник знайдеться, поміняти стибрене на оріджінал.
No.112
>>111Ну, в принципі, я можу десь уввечері близько 10-11 зробити напрацювання сценарію, лол.
Поченаємо страждати аніме-маячнею, хулі.
No.115
>>114Трішки запізнився, але положняк такий:
Перший варіант сюжету такий - ГГ, опісля школи поступає в ВНЗ і вже там оці от всі приколи з дівками і подібним, розпишем.
Другий - менш класичний, майже копія БЛ. Локація, як ви зрозуміли, буде дитячо-підлітковий табір, але урочито українських мотивів та тамтешніх приколів. Без річкі-моря, як в БЛ, з нормальними реалістичними характерами і подібним, що бувають у таборах(люди, які там бували мене зрозуміють).
І третій варіант, який мені найбільшне сподобався - ВН про минуле. Тобто ми беремо якись проміжок часу(Русь-Україну, козацтво й подібне) і там вже, відповідно до тамтешніх мотивів розвивається історія.
Але це не головне, бо головне - ГГ!
Самого протагоніста, в залежності від сценарію будемо змінювати, але ГГ для першого та другого майже однакові, з різницею у віці в 1 рік і, відповідно, деякими подіями.
Сам характер ГГ, якщо коротко описати - ні риба, ні м'ясо, спеціально під читача, щоб його можна було змінювати.
АЛЕ, є одне але. Це не безвольна лялька, яка керується гравцем, а часково хлопчина зі своєю історією.
Сам він, увага!, буде: нудно-дотошним, мрійливим, максималістичним в деяких питаннях і, в цілому, більш інтровертним, чим екстравертним, але це не означає, що він буде маня-чмом, який нічого не може.
По беку, типу, він буде любити істрію, усе таке(звідси і занудство, в тому числі), ботан, але на півставки й до того ж - частково гордий(звідси і максималізм). Коротше, якщо студентом піде - піде на укр. юрфак.
Навіть встиг придумати декілька кінцівок-одинака для студента:
В першій, тупо нічого не робив, з хлопцями не дружив, дівок не любив, став тюхтієм під кінець, а всі його амбіції зійшли на ниць. Сам вім, в майбутньому, став звичайним клерком, найсирішою людиною у світі, так би мовити. Це погана кінцівка.
В другій, на зміну цій, він робить все те саме, за виключенням того, що час то він зі всіма проводить, але не наближається настільки, щоб когось трахнути, тому що віддав перевагу своїм амбіціям. В кінці кінців, пішов в політику за своєю нарцисичною мрією. Це, увага, - хороша кінцівка одинака. Для справжніх нарцисів.
Третя - все те саме, що й друга, але в цій, на відіну від попередньої, ГГ стає більш егоїстичним та лицемірним, відходить від своїх принципів. А дія, яка до цього побудить - ГГ заробить однакову кількість очок для двух обраних і, не бажаючи вибирати одну з них, вибирає ОБОХ. Тобто в цій кінцівці ГГ стає серцежером, холостяком та й просто "хорошою" людиною. Нейтральна кінцівка відповідно.
Четварта - пацанська кінцівка одинака, так би мовити. Жінку не трахнув, бо вони і не потріні, але друзів завів.
Для нагадування, це лише малесенька частинка того, що має бути і просто коротенький опис.
Вибирайте, що сподобалося, що ні. Висловлюйте нормальні думки, якщо вже зібрались робити щось не по рофлу.
No.116
>>115>Висловлюйте нормальні думки, якщо вже зібрались робити щось не по рофлу.А де кінцівка в стилі в tfgames?
я не жартуюЦе буде суто VN/CYOA? Визначи жанр.
Однаково, який рушій? RenPy, Twine, інше?
>бо головне - ГГ!Маю інакший погляд. Головне в таких жанрах тян і еротика. Особистість ГГ має бути максимально непомітною, щоб гравець легко підставив себе на його місце.
Але тексти писати й вигадувати івенти мені облом, тому просто кукурікаю.
No.117
>>115>І третій варіантПід українську історію складніше або майже неможливо буде підібрати пікчі.
No.118
>>116>кінцівка в стилі тфгамеНавіть не знаю, що то таке, чесно.
>який рушій?Ren'Py звісно, лол. На ренпаї були написані самі найкращі порнографічні новелли, якщо ти розумієш про що я.
>головне - тян і еротика.Це само собою, але є одне але. З такою схемою ти станеш популярним ну в Японії або для занадто нізшової авдиторії. Тобі, як мінімум, потрібно нормально просати ГГ для взаїмодії з жінками хоча б для того, щоб то було логічно, а я не хочу щоб це була звичайна тупа новелла, тому й розробка характеру ГГ поки що на першому місці, а тянок і твісти завжди можна встигнути придумати.
До того ж, як ти міг прочитати, я зазначив що ГГ буде змінюватися залежно від вибору. Сам його хід думок, діалоги, риторика та емоції. Усе як в житті.
До речі, реквестую усіх панів на розповідь про ваших дівчат(типу дівчина, зрозуміли?), з якими ви мали зносини та відносини.
Буду особливо вдячний за історії про ваш перший секс, як то кажуть. Й так, не обманюйте себе тим, що на бірдах сидять тільки цнотники.
No.119
>>118>Навіть не знаю, що то таке, чесно.Ресурс з порно-іграми:
https://tfgames.site/Тематика – трансформація, відтак переважно ігри про сисифікацію та MtF перетворення.
>Ren'Py звісно, лол. На ренпаї були написані самі найкращі порнографічні новелли, якщо ти розумієш про що я.Можна посперечатися, Мені Ренпай найменше по інтерфейсу подобається. Але нехай, з точки зору розробки сам Ренпай простий, скачаю та спробую написати інтро. Скинеш тексти для інтро?
>До того ж, як ти міг прочитати, я зазначив що ГГ буде змінюватися залежно від вибору. Сам його хід думок, діалоги, риторика та емоції. Усе як в житті.Гадаю, це найголовніше для західної авдиторії – брати участь у трансформації особистості
а може й більше ГГ
тут також можна згадати концепт cRPG vs jRPG як аргумент. Тобто не так важлива передісторія як "кінцівки".
No.121
>>118>реквестую усіх панів на розповідь про ваших дівчат(типу дівчина, зрозуміли?), з якими ви мали зносини та відносини.Перша дівчина: фригідна готеса з серйозними комплексами по зовнішності. Тому сексуально холодна, але вдягалася сексапільно, аж на межі пристойного, ніколи не виходила надвір без макіяжу, навіть по хліб.
Згодом як ми порвали робила пластичні операції
точно знаю, що грудей, але може ще щось, а також стала фітнес-ґерлою
накачана до неймовірності дупа й таке інше.
Коротше кажучи, мені не дуже пощастило з першим "коханням".
No.122
>>119>ігри про сисифікаціюНі, слава Богам, у нас не буде гомоґеїв, підарасі, трансів та іншої наволочі у сюжеті. Тільки міцна чоловіча дружба
>скинеш мені інтро?Інтро, себто, пролог чи то що?
No.123
>>121>мені не дуже пощастило з першим коханням.Бачу, друже. Хоча, якщо чесно, іжею для, хоч і заїзженого, але типажа ти мені нагадав, дякую.
А що по другому коханню, до речі?
No.124
>>123>А що по другому коханню, до речі?Сходу навіть не згадав
правильно кажуть, що зазвичай добре пам'ятаєш тільки перше та останнє.
Довго відходив від першої, підлітковий максималізм і все таке. Але зрештою переспав з дівкою з тусовки, де підбухував. На ранок чогось запропонував їй зустрічатися
юнацький романтизм. Це була помилка, бо почуттів до неї не мав плюс вона була потягана.
Серйозно, аноне, пизда як у слона, засовуєш наче у відро. І це не тому що маю маленький член
наче звичайний, середній, один приятель, який, як виявилося, теж мав з нею випадковий секс, свідчив те саме про відро.
На захист другої мушу сказати, що вона непогано та охоче смоктала. Проте на одних мінетах не виїдеш, тож невдовзі її безцеремонно кинув.
No.125
>>124>наче середній.То скіко? Десь 15-16?
>пам'ятаєш тільку першу і останню.То наступна, третя, то вже твоя остання жінка, з якою ти вже одружився і питати про неї моветон, чи ще можна?
No.126
>>125>То наступна, третя, то вже твоя остання жінка, з якою ти вже одружився і питати про неї моветон, чи ще можна?Та ні, ще були. Але то вже більш стандартні стосунки, нічого особливого.
No.133
>>122>Ні, слава Богам, у нас не буде гомоґеїв, підарасі, трансів та іншої наволочі у сюжетіЩо ж, прикро, але може першим пілотним проектом і варто зробити нудну dating sim дрочильню для школярів.
>Інтро, себто, пролог чи то що?Ну так, якихось текстів накидай, щоб я їх спробував вивести у Ренпаї.
No.134
>>133> якихось текстів накидайНакидав за один вечір, власноруч. Тримай. Завтра, по ідеї, закінчу повінстю, бо на сьогодні сил вже немає зовсім.
Трамвайна зупинка - це те, що повстало перед мною.
Я повертався з прогулянки зі старим другом. Ми не бачились ось вже як рік і півтори місяця, як вирішили зустрітися тут - на рідній вуличці, осторонь біля нашої школи.
Кожен з нас пішов своїми шляхами: я вибрав юридичний у Львові, а він так і залишився в Житомирі, ставши програмістом з політеху.
Не багацько, не мало, але кожен з нас розповідав свої історії то про дівчат з паралелі, то чи про ще якусь дурню.
Та ці щасливі миті дитячо-шкільної, а вже потім юнацької дружби ще не закінчилися, а лише знов зупинилися так само на рік і півтори.
І ось, згадуючи це все, я дійшов до неї…
На ній зостався розклад руху міського транспорту трьохрічної давнини, який курсував і дотепер по тих самих маршрутах, та й кіпа старої, паперової реклами, яку розклеювали бабки за 40 й більше.
Серед усього цього звичного, для цього затхлого міста, пейзажу "осторонь" сиділи три молоді особи: юнак та дві молодиці, на вигляд років 16-17.
Хлопець чорномазий, неначе циган, з чогось регочав, як в близькості від нього сиділа брюнетка, щось йому пояснювала за новомодні гаджети чи щось таке.
І навіть посеред них, неначе з сірої буденності звичайних людей, вибивалася дівчина незвичайного вигляду: уся руда, енергійна, ластовиння мала, усіх перебивала, а її галас був може й чутний на сусідню вулицю - так р'яно вона перевпевнювала однолітків у свому.
Я ж, стоячки вже справді осторонь, лише чекав на номер свого трамваю, подекуди вслухавшись у розмову цих трьох та озираючись навколо.
Ось так й пройшов час, пройшла хвилина. Прибув трамвай на полустанок, та номер не мій.
Попри це, компанія мала намір розійтись.
Циган з чорнявкою зайшли в середину, помахали на прощання та й полишили руду зітхати на самоті.
Оскільки нікого більше не було, я наважився все ж присісти на цю чортову, неначе з пекла, лавку й повитріщатися на ходячий енергетик.
Доки вона проводжала поглядом той самотній трамвайчик, мої очі вже потроху пожирали її чудернацький образ. Спідниця, трохи нижче колін, чорного кольору та й багряно-синя рубашка в клітинку прикрашали її чудове, руде волосся, а її блакитні очі тільки й відблискували місячне сяйво.
І ось, раптово, коли я вже хотів поринути у думки, наші очі зустрілися. Вона не відвертала їх від мене, як і свої - покажу слабкість. Ще трохи і вони поповзли досліджувати усього мене, від верху до низу, від права до ліва. В кінці кінців, коли я вже хтів закінчувати з цим фарсом, її вуста дещо сказали:
- Невже я настільки молодо виглядаю, що педофіли вже не можуть відвести від мене своїх очей?
Обернувшись, я побачив лиш її посмішку та відблиск в очах. Хоча в мене було погане передчуття, та все ж я наважився відповісти.
- На таку й лоліту гріх не повитріщатися, чи не так, пані?
- Ооо, то ви в нас ще й поціновувач Набокова, пане. Одразу попереджаю: у мене ніж під спідницею, а балон з перцовкою в сумочці.
Не знаю я, був то жарт з ножем, чи ні, але бажання перевірити в мене не з'явилося.
- То як вас звати, рудоволоса крадійка сердець педофілів?
Спочатку діва зажурилася, видивлялася щось, закрила одне око, неначе капер, який дививсь на скарб своєю зоровою трубою, та все ж відповіла.
- Анастасія. Хоча ти можеш і Настею звати, я не проти.
- Владислав, батько так назвав. Дуже приємно, Насте.
Хоч розмова й почалася наче сновидіння якогось хворого, все ж у ній була якась своя магія. З одного боку маленька та наївно-енергічна руда дівчинка, а з іншої вже більш виважена, томима дівчина, яка й пофліртувати зможе, і чого тільки не навчить.
Настя вже встигла розповісти і за тих двох, одна з яких була її племінницею, а інший її хлопцем, і за те, чим займається, за те що любить, за усю родину й навіть більше, та й я не відставав. Ось так пройшли хвилини за розмовою, пройшли моменти й відчуття, як приїхав мій номер на зупинку - 10.
No.135
>>133>продовження попереднього посту.- Ну що, львівський переселенцю, час прощатись вже остаточно?
Дививсь на неї, на її веселкове, від ластовиння, обличчя. На її похмурі, від незаспаних ночей, блакитнії очі. Та на її сумну посмішку. Й хоча це був останній трамвай, на який й чекав, я прийняв рішення.
- Я так не думаю.
- Ти що? Це ж останній трамвай на сьогодні! Вже 00:01!
- Мені не далеко, а провести таку чудову дівчину у теплу, літню ніч не завжди вдається.
І хоча на її щоках з'явився рум'янець, її усмішка повеселішала, а стомлене лице знов набралося сил. Вона погодилася.
Вже 50 метрів, як ми відійшли від зупинки. І хоча теми для розмов вже давно закінчилися, та все ж ці миті тиші, коли ти йдеш з нею донизу, по найвідомішій Житомирській алеї, вартують та звучать більше, чим пусті балачки. Обидва насолоджуючись нічними звуками цвіркунів та подеяких пташок, крадькома подивляючись один на одного, ми дійшли до її дому.
Звичайна хрущовка, яких в Житомирі чи не найбільша кількість по всій Вкраїні, виглядає якось по особливому в атмосфері поодиноких нічних ліхтарів, які й не зможуть прихистити невезучу дівчину, яка вирішила утекти від убивці. Вони натомість йому допоможуть, сховати усі докази злочину.
Коли вона підійшла до під'їзду та піднялася до дверей, я зупинився біля звичайної, для таких під'їздів, лави. Вона м'ялася, перебирала своїми тонкими пальцями спідницю, дивилася униц, але все ж спитала:
- Не бажаєш зайти до мене, на каву?
Здавалося б, ці слова далися їй надзвичайно легко, хоча ми двоє усвідомлювали, що після такого буває. Вона дивилася на мене, витріщалася, пропалювала, неначе плазма, поглядом, й молила - молила погодитися.
"Так-так-так! Звісно, чом би й ні! Я залюбки!" - хтів би сказати, та не для мене вона була створена. Не для мене, поганого, народжена.
Така енергійна, несамовита та, водночас, до сексуальності тендітна, незаймана та слабка. Тільки подумай, нажми на неї, і вона зламається, як троянда під проливним дощем.
Так буде краще. Для нас обох, тому й ця ніч забудеться, як і я у цій самоті.
- Я кави не п'ю, вибач. Шкідлива для серця.
Й ось, вона стоїть у шоці. Після того, як вона сказала ТАКЕ, їй відмовляють. Тисячі негативних та самознищувальних думок проносяться набатом у її червоній голові. Від того, як вона себе вела і продовжуючи тим, як вона виглядала. Тендітна усмішка сором'язливості змінюється гіркістю невдачі та суму, очі починають сльозитися, а руки зім'якли.
Споглядаючи це все, я думав, що вистою. Думав, що так треба. Це пройде, все ж, я без двох годин незнайомець, але… не можу я так, вибравши цей шлях.
- Хоча від чаю я б не відмовився.
Ураз, і після цих слів у неї на обличчі не було ні жалю, ні печалю, ні горя, ні сумніву. Тільки та звичайна, чепурна та енергійна незнайомка без години зустрічі, яку я знаю.
- Ну то хутчіш, тормоз! 4 поверх, 26 квартира.
Я не смію сперечатися з принцессою.
Піднімаючись по сходам, я бачу звичайнісенький під'їзд, яких скільки не бачив. Написи на стінах, нецензурні слова та обиті двері, все, як завжди.
Ось я вже майже на 4, бачу, як вона хутко відчиняє двері, швидко проходить та закликає усередину.
Проходячи поріг, я озирнувся навколо. Одразу від прохідної праворуч була, начебто, ванна кімната та й усе. Все інше, в тому числі й кухня, знаходилося в одній, єдиній кімнаті тут.
Невеличкий шкаф на людину, ліжко 2 метри завширшки, сушилка для одягу, купа поличок, розкиданих то тут, то там речей, барна стійка з кухонним приладдям, декілька стільців, стіл та й ноубук.
Хтось міг би й подумати, що цього замало навіть для однієї людини, але для мене, який проживав у гуртожитку, це було наче ідеальне місце для самокопання та маяння часу.
Поки я озирався, Настя вже стигла роздягнутися та щось пороблювати на імпровізованій кухні зліва кімнати.
No.138
>>137Не ти один. "Новий" канал?
No.140
>>139Тут вони молодці. З тим ребрендингом (основна аудиторія - молодь) вони вгадали на 100%, що й зараз відчутно, наприклад, марвелівські хіти та інша шлоїбень. Про ще тоді нікелодієнівську дурню й геть писати: я їбав ті домашні завдання робити й на денді мені похуй навіть.
No.148
>>140>Тут вони молодціШкода тільки, що анімешку вони кацапською крутили, українська озвучка в них набагато веселіша виходила
ті ж ніколодеони.
Але нічо, я все одно повністю подивився Сакуру коли мені вже було 20+ років, скачавши аматорський дубляж з толоки.
No.190
>>134>>135Маю
прогрес.
Аж скачав ренпай і трохи
глянув до коду.
Це небагато, але це чесна праця.
Як додам увесь твій інтро-текст, то викладу десь як git-проект
для початку. Рандомні пікчі можу по ходу вибирати, потім замінимо якшошо.
No.191
>>134>молодиціЦей-во, молодиці це молоді одружені жінки або вдовиці. Вони точно одружені чи встигли овдовіти?
Не хочу лізти до твоїх текстів і міняти, скажімо, стиль чи хід сюжету. Але тут різануло.
No.192
Але все-таки, який же дерев'янний цей ренпай, навіть ґіфок не підтримує.
Ще й цей йобаний Пайтон, який весь час свариться на індентацію.
Та це нічого. Ти, авторе, виходь на зв'язок, ВН сколотити можна.
No.193
Тепер у цьому треді буду відписувати під нікнеймом, щоб не плутатись, на випадок цього.
>>190>>191>>192
> рандомні пікчі можу по ходу вибирати, потім замінимо якшошоПравильн робиш. Повністю погоджуюсь і підтримую твоє речення. До того ж, я трохи володію навичками редагування у фш, тому можна дещо просто потім підфарбувати, змінити, накласти і т.д., і т. п.
> цей-во, молодиці це молоді одружені жінки або вдовиці.Тут ти правий, я не подумав. Можна замінити на українське "дівиці", таке теж є. Дякую, що замітив, бо в плані сюжету не планувалося, що вони не цнотливі.
> але все-таки, який же дерев'янний цей ренпай, навіть ґіфок не підтримує.Дивись, програміст на мільйон, я нічого проти не маю, якщо ми будемо робити на інших двигунах. Проблема у тому, що я нічого, від слова зовсім, в них не розумію і вся робота та відповідальність відповідно буде на тобі. А рен'пай, я хоч і трішки, але знаю.
Тому тут сам дививсь, що для нас краще.
А з приводу тексту, то постараюсь його сьогодні дописати, там ще трохи, пару діалогів та постільна сцена з відкритим кінцем. Не було часу ті дні його написати, втомлювався.
No.194
>>193>Можна замінити на українське "дівиці", таке теж єПро те саме подумав. Зробив.
Я там ще шкаф на шафу поміняв, не спитавши. Це, здається, не схоже на художній прийом, бо мова оповідача.
У всякому разі потім треба щоб ти сам вичитував свої тексти.
>я нічого проти не маю, якщо ми будемо робити на інших двигунахРіч у тім, що треба вибирати з лайна. Ренпай не найгірше лайно, якщо чесно. Принаймні як я розумію, суто кодерські фішки (розрахунки ймовірностей, часу тощо) там норм писати, Пайтон же. Маю претензії до інтерфейсу.
З альтернатив хіба Twine і QSP
RPGM не беру, бо це вже буде відеогра, а текстова.
Твайн — HTML-на параша, там прописувати логіку це глючне пекло
пробував, більше не буду.
QSP — бомжацьке кацапське лайно 10-річної давнини. Інтерфейс мені там подобається, але редагувати код тільки в їхньому рагулячому QSP-едіторі і все не Linux-френдлі. Тавро кацапщини теж не потрібне, за це анони дякую не скажуть.
Отже, Ренпай.
No.195
> ще не закінчення історії про юнацьке кохання та студентоту.
- Ти там так і будеш ґав ловити у передпокої, чи все ж підійдеш ближче?
Навіть таке мале, здавалося б, незначне слово 'передпокій' вже багато чого каже про людину, каже про неї. Більшість навіть й не знали б такого слова, ніколи б його не використовували, але тільки не вона, чарівна незаймана дівиця.
- Вибач, милувався твоїм місцепроживанням.
Тим часом, я вже скинув з себе кросівки, невеличку куртку-дощовик та вже вештався біля неї.
- Ти б міг би й посоромитись таке дівчині казати, неотеса.
- Та ні, я серйозно.
Вона подивилася на мене, наче на прибульця з далекого космічного простору, якого відділяють не тільки кілопарсеки відстані, а й пентальйони ICQ.
- Справді? Не брешеш?
- У мене в кімнаті на трьох й такого немає, а ти тут ще й сама живеш.
Здавалося б, на слові 'сама' вона трішки понурилася, та я все ж продовжив чесну розповідь плюсів її хоромів.
- Подивись на це величезне ліжко - там помістимося ми удвох. У тебе є чудовий стіл з нормальним стільцем, на якому зручно сидіти, а не радянська развалюха. Непоганий шкаф, як на од…
- Нафа.
- Перепрошую, що?
- Я кажу - шафа.
Ситуація змінилася діаметрально протилежно - тепер вже я дивився на неї, як на нелюдську істоту, не розуміючи, в чому проблема.
- А я як сказав?
- Шкаф. Етимологічно правильно казати саме 'шафа', оскільки слово 'шкаф' - русизм.
І хоча вона дивилася на мене недобрими очима, сама насупилася, паралельно готуючи на пательні омлет з овочима та м'ясом, я не зміг стримати усмішки та сміху.
- Ха-ха-ха-ха!
Я почав реготати, хоча ні - скоріш заливатися сміхом на весь п'їзд, як вона вже змінила гнів на здивування.
'А й справді, все ж шафа, а не шкаф. Вік живи - вік навчайся'.
- Ти не образився? Я ж чіпнула тебе за слово.
- Ні, ти абсолютно права. Дякую. До того ж, я давно так не сміявся, ще раз дякую.
Її здивування не зникло, але переросло у цікавість.
- Ти дивний, знаєш?
Вона казала це вже 'накривавши на стіл', з їдкою усмішкою. Ні, не настільки їдкою, що тобі хочеться вдарити або зробити щось погірше цій людині, а радше - грайливо-злою.
На пательні вже приготовився омлет, закипів електрочайник, якого я не побачив, а стійка була заповнена двума чашками та тарілками відповідно, як вона тягнулася до одниї з поличок.
- Ти теж. І це мені подобається.
- Ти чай хотів, так? Любиш чорний чи зелений?
І хоча вона повернулася до мене своїми впружніми сідницями, який я трохи побачив навіть попри спідницю, мені здалося, що вона почервоніла, посупила погляд та й зраділа.
- Зелений, будь-ласка.
- В мене тільки такий є, підійде?
Настя показала мені пачку якогось зеленого чаю, навіть не подивившись на мене, продовжуючи щось шукати далі в тій бездонній поличці.
- Звісно. Ніяких заперечень.
Ось вже вона обернулася, задоволена, що знайшла те, що сама й кортіла - якийсь старий сорт чаю, який їй подарували колись родичі.
Пройшла хвилина, як вже все було по своїх місцях. Вона навпроти мене, я напроти неї, їжа у нас під носами, а чай вичікував свого часу в чашках.
- Нумо, куштуй!
- Смачного.
Узявши шматочок виделкою, я поглинув його у ротовій вже-не-порожнині.
Справді, поєднання томату, курячого м'яса та гарячого омлету, який обпікав язик, було чудовим. Не йде ні в яке зрівняння з 'набором студента'. Усі м'язи мого обличчя тонули в екстазі.
- Ну, і як тобі?
Вона чекала вердикту. Її великі смарагдові очі, неначе у цуцика, чекали на схвалення. На похвалу, за таку майстерську, здавалося б мені, роботу.
- Якщо чесно, то добавити трохи сілі… Та жартую я, чудесно! Тримай, скуштуй сама!
Вона вже хотіла то чи лупцювати мене, то чи знову образитись за такі жарти, але я хутко насадив шматок свого омлету на виделку, та протягнув їй.
І хоча я очікував, що вона просто візьме мою виделку, чи то відмовить з санітарно-лікарських причин, Анастасія вирішила подразнити мене - скуштувала з рук!
- А й справді, непогано вийшло. Я думала, так собі буде, та й взагалі, не вмію я готувати, хоча це не перша спроба зробити таке.
No.196
- Насправді, це реально дуже смачно. Ми з хлопцями взагалі нічого подібного по смаку не готували, а ти ще й кажеш, що не вмієш. Та ти вправніше всіх нас утрьох!
- Ну-ну, я бачу ти мастак хвалити. Добре, приймається.
Й так, за подібними підколками, ми доїли вечерю та допили чай. Настав час пустощів.
Вона запропонувала все ж продовжити розмову вже на ліжку, що мені та їй було зручніше.
…
- І що, так і не вмовила мати на зміну університету?
- Ні, вона надалі упирається. Все стверджує та каже: "Настя, то дуже велике місто!", "Настя, послухай, там небезпечно!", "Анастасія, нікуди тобі не треба! З нами тут краще, ще й університет близько!". Настя-те, Настя-се. Задовбало!
- Ха-ха-ха-ха!
- Не смійся! Це справді не смішно! Я й так чудом випросила в них дозвіл на переїзд, під залагом, що це буде краще для мого навчання.
- Ти чудова дівчина, знаєш? Зазвичай люди нашого віку не слухаються бітьків, пруткаються супроти них, доказуючи усіма нормальними і не нормальними способами свою незалезність. Але тільки не ти.
Звичайний, чесний комплімент. Але вона знову почервоніла, та очі не відводила. Замовкла, як чорт у омуті, та й дивиться на мене.
- Ну добре, дякую за гостинність.
- Е-е-е, ти вже? Я маю на увазі, тобі ж таксі треба визивати, вже твого трамваю немає - сам ж казав.
- Думаю, вже час.
- Ну-у-у-у… Тоді добре.
І знов це лице. Знову ці очі й полум'яні коси. Знов цей вигляд.
Весь час, всю прогулянку я стримував себе, навіть зараз, але цей янгол, посланий Дияволом, справді зриває кінці.
Я дам їй тепер те, на що вона заслуговує. Я покараю її, зламаю та зберу наново.
Вона хтіла встати, супроводити мене, та я схопив її одною рукою, як іншою доторкнуся до щоки.
- Що ти?..
Я мовчав, бо не хотів нічого говорити - лише відчувати. Спочатку я лише гладив її лице своїм великим пальцем, масуючи то тут, біля щоку, то там, біля губ.
Пройшла секунда і мій палець масажував лише її губи, та вона не пруткалася, вона підкорилася моїй волі. Взяла відповідальність за свій вибір.
Я зупинився. Звісно вона дивилася на мене, не розуміючи цього. Та моя рука сама узяла її підборіддя та підняло до гори.
Вона вагалася - я бачив це по очах. Йшли секунди, одна моя рука була на її талії, інша - вела до себе.
Все ж зажурилася - довірлива. Хоче, все ж, кохання, любові. Хоче отримати вже той чеканий поцілунок.
Зажурившись теж, я, в кінці кінців, поцілува її. Ні, це не був французький поцілунок, та для мене, від був вічністю.
Я смакував її нижню губу своєю, впирався в неї, цілував та зажимав - настільки вони були солодкі, від чаю з цукром.
Я припинив, відсторонився трохи, і ми обоє дивилися один одному в очі. Жоден не проронив ні слова, бо вони не були й потрібні. Та й знов поцілувалися.
Мої руки вже більш впевнено ходили по спині, талії та потрохи тазу. Я вивчав її, бажаючи насолодитись.
Вона старалася не відставати - налегко незграбні доторкання до моїх грудей, плеч, спини та пресу потрохи збуджували мне.
Неочікуванно для мене, вона кортіла взяти ініціативу - присіла навколішки, вже готуючись зняти з мене чортові шорти.
- Стій. Присядь до мене, на коліна. Я маю ідею краще.
Слухняна. Зробила точнісінько те, що я й казав, не проронивши ні слова.
Тепер вже мої руки ходили не по тілу, ні - поповзли попід футболку й вище, до грудей.
Лагідна шкіра та сосок відчувалися у кожній моїй руці. Я намагався стимулювати її, доставити задоволення, натираючи, стискаючи та погладжуючи їх.
Не пройшло й хвилини, як пішли перші стони, які дедалі збуджували мене, змушуючи натирати їй сідниці.
- Зачекай. Я зараз.
Казала вона, знімаючи з себе футболку та ліфчик.
Таким краєвидом гріх не насолодитись. Блідо-оксамитова шкіра, ідеальна форма малих грудей, але які не стають від цього гірші, а тільки краще.
- Як тобі?
- Ідеально! Ходи сюди, будь ласка, та повернись.
Не заперечуючи, присіла знов, та вже іншим боком, обхвативши своїми тонкими блідими руками за плечі, в одній спідниці та трусиках між моїх ніг.
No.197
Небесне блаженство, амвросія. Це наменші епітети, які можна підібрати до смаку її грудей. Я лизав їх, облизував, кусав, сосав під акомпанемент стонів та візглазів.
Та руки не стояли без діла - правою рукою я ніжно заліз по-під трусики та ласкав її клітор, а лівою масажував її чудесні сідниці, подекуди трогаючи сфінктер.
Не знаю від чого саме: загравання з грудьми, ласкання піхви чи то аналу, але вона кінчила. Їй стон був настільки гучний, що, здавалося б, не тільки й сусіди, але й увесь дім знає, що вона має стати не зовсім дівчинкою.
= Як думаєш, ти готова?
- Постривай, ха… Дай мені, ха.. Трохи часу..
Ще дужче прижалася, радше сперлася на мене та й споглядала за очі, видихаючи та вдихаючи кисень, як раптом встала в звичну позицію між ніг та знов поцілувала.
Вже вона вела у цій грі, добавивши свій маленький та пруткий язик, який все вивчав мого рота. Не передати словами, наскільки це все мерзенно, тваринно, але до божевільного чудесно.
Та вона плакала. Вона цілувала і плакала. Цілувалась і плакала, знаходячись напівгола у своїй кімнаті з майже нейзнайомим хлопцем, якого вона тільки сьогодні побачила на зупинці.
- Вибач, я…
Якою я б людиною не був, але я б ніколи не образив таку людину, як вона.
- Все, добре, шш… Я розумію. Не хвилюйся. Я з тобою.
Мені було не до ігрищ, не до екстазу, коли я побачив ті сльози малої ще дівчинки. Одна рука крепко обійняла її, як інша лише гладила по голові.
Й так продовжувалося хвилин дві, три, може п'ять, як вона все плакала й плакала, а я її заспокоював.
- Влад, вибач, не хтіла марнувати такий момент…
- Я ж казав - все добре. Я розумію і можу почекати, не треба нікуди квапитись. Я не втечу.
- Я.. я…
Ні, тільки не це, не кажи це зараз, будь-ласка…
- Я справді.. я.. Влад, я..
- Ти?
На мить, вона всміхнулася, її очі перестали лити дівочі сльози.
- Я кохаю тебе, дурнику!
…
Я знав на що йшов, коли погодився на прогулянку, на чай, на це. Я був зачарований нею ще з самого початку.
Та не думав все ж, що доля має на мене й такі плани.
І хоча кохання то сильно сказанно, я тільки другокурсник, як і вона, та все ж… треба брати долю у свої руки.
- Я теж кохаю тебе, сонце.
Не пройшло й секунди, як я це сказав. Я навіть не думав, що може бути інакша відповідь цій чарівній принцессі.
- Справді?
- Так.
- Справді-справді?
- Так і ще раз так.
- Справді-справді-справді?
На це відповіддю послугував поцілунок, самий звичайний, той, якого я ще не знав учора. Вона знов почала плакати, та вже не від горя, ні - від щастя, бо любима вона.
- Не плач, Настя, прошу. Тільки не плач.
- Добре, тормозе, тільки для тебе не буду!
No.208
бля нахуя робити власне безканечнає лета?
бл це руснява комі пропаганда запакована в аніме обгортку. ах какіє харошиє летніє лагеря, а помніте……
мало того шо девелопмент був максимально піздуватим, так і продукт в результаті звичайна новела але з нальотом совку.
нахуя повторювати?
No.210
>>208Пропонуй інше, бажано з готовими напрацюваннями. Я сам більше люблю RPG та симулятори, але їх складніше робити + не маю натхнення вигадувати смисли й писати тексти, а тут чувак готовий їх постачати.
No.213
>>210RPG та симулятори робити не буду, і, тим паче, тексти до них.
Ми вже забилися зі сценаристом-куном зробити дві новелли. Оту одну демко яку він і я дороблюємо, і звичайну ВН, але на теренах україни.
Так що вибач, може іншим разом.
No.214
>>213>Ми вже забилися зі сценаристом-куном зробити дві новелли.*програміст-саном.
Оце мене вже плавить з самого ранку, якщо я себе і програмера плутаю.
No.217
>>213Так, ми вже домовилися, нащо вибачатися. Інші ігри я зможу й сам зробити, коли заманеться.
По прогресу — нові тексти ще не додавав, бо маю багато роботи останнім часом. Але вже те, що є в скриптах виклав би десь для ліпшої координації. Постараюся найближчими днями.
No.218
>>217А, програміст-сан, то ти? Я думав, то Семен якийсь, або безос.
В принципі, як те доробимо, можна спробувати RPG, але я у них не розбираюся,тільки в MGQP грав, тому тобі прийдеться мене вчити.
No.220
>>216Щоб зробити годну гру що втере носа гівнокомунякам.
No.222
>>218>можна спробувати RPGМожна, але варто подумати над рушієм. Для такого жанру RenPy був би незручний.
У всякому разі треба доробити те, за що вже взялися.
No.223
>>212> без єбанутих сексуальних фонтазій> про життя українського далекобійникаВибач, але це виглядає смішно. Я років 7 тісно з далекобійниками спілкувався і такої хуйні наслухався, що можу спокійно уявити собі ональний пеніс. Тому вибери щось одне.
No.224
>>220>годну гру>без єбанутих сексуальних фонтазійЛол.
>втере носа гівнокомунякамТвій світ крутиться навколо кацапів? Особисто не планую присвячувати життя анти-кацапству — це абсолютно непродуктивний шлях.
No.225
>>223справа не в аутентичності а в естетиці. Те ж БЛ піздец ідеалізована хуйня що навіть естетику за мету не ставить.
>224До чого тут це? БЛ найвідоміша постсовкова новела це я до того.
No.227
>>225>БЛ найвідоміша постсовкова новела це я до того.Я в неї не грав. Тіки від українців на укробордах чув про неї.
No.229
>>227Постсовок то не лише Україна.
No.275
>довгоочікуваний фінал не зовсім довгооікуваної новелли.
*
- То… як? Ми продовжимо?
Попри це юнацьке зізнання, сльози, які вона лила по моїй провині, вона ще питала таке, лякаючись.
- Настю, ти ж до цього не займалась цим ніколи?
Вона подивилася на мене так, наче соромилася цього.
- Ні, я не робила цього ніколи…
Її смарагдові очі блукали по кімнаті, лякаючись мого погляду, а сама вона лиш думала про те, чи не стане мені з нею бридко, до нудоти.
Не міг я зараз зірвати її квітку своїми ножицями, як вправний садівник. Й хоча я хотів її зламати, показати наслідки шляху, який вона обрала сама, та все ж не міг обезчестити це мале, наївне та руде сонце.
- Я теж цього ніколи не робив. Нам немає чого квапитись, це не втече від нас.
- Але ж…
Не давши їй закінчити, я перервав їй коротесеньким поцілунком у лоба.
- Я обіцяю тобі – іншим днем. Коли і я, і ти будемо готові.
Вона посміхалася. Не так як від любові, щастя, та скоріше від доброти й розуміння, все ще сидівши напівгола у мене на колінах.
- Все ж… Я не помилилася у тобі, дивнику! Зробила правильний вибір!
Її блакитні очі дивилися мені у вічі, як і я в її. Посмішка так і не сходила з покривленого від щастя виразу обличчя, неначе його обійняв параліч.
- Оо, то я вже тепер дивник, так? Що це за слово таке? Точно українське?
- Та ну тебе! Вмієш ти знищити романтичну атмосферу!
Казала вона це, сміючись про себе.
- Ну, що поробиш? Така вже я людина!
Та не дочекавшись відповіді, я підняв її, зняв з себе та поклав у постіль.
- Що ти робиш? Ти вже йдеш?
- Та ні, просто надіявся, що зможу залишитися у тебе наніч, та якщо ти проти…
- Ні-ні! Усе гаразд, можеш залишитися, от тільки… можеш подати мені мої речі?
Вона соромилася, прикрила руками свої тендітні груди та покрилася рум’янцем не дивлячись на те, що вже відбулося між нами. Саме це мені в ній й подобалося.
Бо щоб не сталося, в ній завжди залишиться те, що інші дівчата намагаються скинути як найшвидше, наче це чортове тавро – тендітна сором’язливість та дитяча наївність.
- Залюбки!
- Та відвернися!
- Без питань!
Допоки мої очі дивилися у стелю, я точно знав, що поки вона вдягає свою футболку, на її обличчі не сходила та усмішка.
- Усе, я готова! Можеш повернутися.
Настя за ті короткочасні секунди встигла зняти свою спідницю, одягти верх та вмоститися на ліжку. Хоча, моментом, я побачив її білосніжні трусики з бантиком. «Як це мило».
- І не покажеш мені своє спіднє? Я ж так цього чекав!
- Побачиш, як ти казав, іншим днем, серцежер! А тепер роздягнися, виключи світло й дуй до мене! І саме у такому порядку!
- Добре, моя принцесо, я не смію з вами сперечатись!
Знявши з себе толстовку, футболку, шорти та залишившись в одних боксерах, я попрямував до вимикача та й вимкнув світло.
- Гей-й-й! Чому так швидко? Я ще не встигла усе розгледіти!
- Усього хорошого потрошки.
- Ти доволі суховатий, як на хорошого. Часом не наркоман? Мама мені казала остерігатися таких!
- Якщо й наркоман, то тільки від тебе, бо ти мій наркотик.
І хоча я казав це віджартовуючись на підколки цієї рудоволосої фурії, знаходячись у неї в ліжку, вона, посміхаючись, лише обійняла мене так міцно-мійно, наче капер справді знайшов свій скарб, і сказала:
- Дякую тобі, мій дивнику… Надобраніч.
Після цього Настя відвернулася від мене, намагаючись увійти у царство Гіпнозу, я лиш обійняв її у відповідь, наблизився до її вуха та й промовив:
- І тобі на добраніч, моє руде сонце.
No.276
> Авторський Епілог.
І хоча я планував завершити цю історію зовсім по іншому, зі статевим актом та дечим погірше, перечитуючи її з разу в раз, я зміг закохатися та перейнятися долями своїх же персонажів. Загалом, у цієї історії мав бути поганий кінець, а сама вона була придумана одним з безосібних божевільних, який сидить на цій борді по рофлу, та я все ж вирішив зробити так, як би це було краще. Як би це було правильно.
І так, я міг ще більше розписати, добавити деталей, але на сьогодні я вирішив, що це буде найлаконічніший та найлогічніший кінецьцієї історії.
Я висловлюю подяку усім добрим людям доброї країни, усім безосібним, які це читали та, напевно найголовніше, програміст-сану, який разом зі мною дали можливість на життя цій історії.
На завершення хочу сказати, що, можливо, колись, я зроблю власне DLD до цієї історії, яке буде вінчатися "Інший день".
No.277
Соплива хуйня, вибачте. Треба тему перекотити в /А.У.Є/.
No.278
Гоша і Кеша зустрілися на Троєщині:
Г: Чьо?
К: Та пашлі, заєбав.
No.279
Далі робимо варіанти.
Кєша з Гошою прийшли і…
а) К: Заїбца.
б) К: Аааа, сукана, блє…
No.282
>>281Як я й казав, колись будепродовження.
Проблема у тому, що якщо б я зробив зірвання квітки зараз, то забракував би саму історію і себе як сценариста та чесну та моральну людину. До того ж, там було трохи еротики.
No.320
Амбіційний проєкт, а так загнувся.
Ех, земля стекловатой сценаристу.
No.363
>>320Скловатою!
Скловатою, курво безграмотна!!!
Ну, чи мінеральною, базальтовою тощо.
No.364
>>363І шо? Тобі грамотна усраїнська покращить С++ код чи що?
No.365
>>364Не зволікай, йди пий вже свій сцикломой, чи шо там у тебе й мастурбуй свої шаблони до мозолів, гаврику! Як ото люди кажуть, "такий вже у нього хрест", так ти, знедолений, ще й другого собі взяв. Певне, "на халяву".
No.366
>>365>сцикломойКрасиво придумав.
No.367
>>363Пробачте, панич, кацапом був!
Визнаю свої помилки та двоїню чесного пана!
No.368
>>367Був кацапом, а став опущеним рагульськими відсталими хуторянами.
No.369
>>367В очах тоби двоїниться, габелку.
Мене - та й не просто за пана, а панича впізнати! Отакої!
Подвоюю твої хрести, відтепер будеш писав на до-дієзі з роздутим рефлєкшном.
Ну й до того на спокуту три отченаші, три богородиці, й за замовників вервичку перед здачею не забувай. Амінь.
Йди з миром.
No.402
>>401Тому що зіганув.
[s]п.с. Бебик допиляй свій кривий антиспам або я піду дописувати на жироблядач[/s]
No.403
>>82статичний інфосайт/бліг
No.431
>>82Зроби щось по типу Ukraine Linux User Group
але для схеми і сікпу і функціональщини чи ще якоїсь хуйні по типу цього
No.432
>>357>цілком абстрагована від заліза й практично непридатна до практичної розробки в сучасному світіЧому тоді жаваскрипт став придатним та ще й таким популярним?
No.436
>>432Вочевидь, бо абстрагованість від заліза далеко не цілковита
власне, мова С-подібна, а варіант мови
TypeScript і екосистема дуже добре придатні для практичної розробки. Не те, щоб NPM досконалий, але доконанішої і зручнішої екосистеми я ще не зустрічав.
No.440
>>436>а варіант мови TypeScript і екосистема дуже добре придатні для практичної розробки>практичноїМама чому я number?
No.441
>>436В JavaScript все робиться через ексцепшини, доводиться все огортати в try. Може хуєм по клавіатурі бити і зручно, а писати стабільний код ні.
No.443
>>441>доводиться все огортати в tryА чому ти не впустиш в себе радість асинхронних функцій?
No.444
>>190Ти ще живий? Коли там БЛ 2.0?
No.445
>>444Виявилося, що історія без порнухи — і мені став нецікавий цей проект.
No.446
>>445А того безоса хоч попередив?
No.449
>>445Ти не просив того переробити на прон чи додати його? Бо я бачу, не один тут я хочу бачити втілення цього в гру.
No.450
>>449Здається, ні.
>>281Але сценарист сам розповів.
>>282>Проблема у тому, що якщо б я зробив зірвання квітки зараз, то забракував би саму історію і себе як сценариста та чесну та моральну людинуМуки творчості сценариста сказали прону «ні».
No.453
>>450То може якщо його попрохати, то він доробить? Де він?