No.64[View All]
Серйозне питання.
64 replies and 17 images omitted.
+++Open thread.
No.196
- Насправді, це реально дуже смачно. Ми з хлопцями взагалі нічого подібного по смаку не готували, а ти ще й кажеш, що не вмієш. Та ти вправніше всіх нас утрьох!
- Ну-ну, я бачу ти мастак хвалити. Добре, приймається.
Й так, за подібними підколками, ми доїли вечерю та допили чай. Настав час пустощів.
Вона запропонувала все ж продовжити розмову вже на ліжку, що мені та їй було зручніше.
…
- І що, так і не вмовила мати на зміну університету?
- Ні, вона надалі упирається. Все стверджує та каже: "Настя, то дуже велике місто!", "Настя, послухай, там небезпечно!", "Анастасія, нікуди тобі не треба! З нами тут краще, ще й університет близько!". Настя-те, Настя-се. Задовбало!
- Ха-ха-ха-ха!
- Не смійся! Це справді не смішно! Я й так чудом випросила в них дозвіл на переїзд, під залагом, що це буде краще для мого навчання.
- Ти чудова дівчина, знаєш? Зазвичай люди нашого віку не слухаються бітьків, пруткаються супроти них, доказуючи усіма нормальними і не нормальними способами свою незалезність. Але тільки не ти.
Звичайний, чесний комплімент. Але вона знову почервоніла, та очі не відводила. Замовкла, як чорт у омуті, та й дивиться на мене.
- Ну добре, дякую за гостинність.
- Е-е-е, ти вже? Я маю на увазі, тобі ж таксі треба визивати, вже твого трамваю немає - сам ж казав.
- Думаю, вже час.
- Ну-у-у-у… Тоді добре.
І знов це лице. Знову ці очі й полум'яні коси. Знов цей вигляд.
Весь час, всю прогулянку я стримував себе, навіть зараз, але цей янгол, посланий Дияволом, справді зриває кінці.
Я дам їй тепер те, на що вона заслуговує. Я покараю її, зламаю та зберу наново.
Вона хтіла встати, супроводити мене, та я схопив її одною рукою, як іншою доторкнуся до щоки.
- Що ти?..
Я мовчав, бо не хотів нічого говорити - лише відчувати. Спочатку я лише гладив її лице своїм великим пальцем, масуючи то тут, біля щоку, то там, біля губ.
Пройшла секунда і мій палець масажував лише її губи, та вона не пруткалася, вона підкорилася моїй волі. Взяла відповідальність за свій вибір.
Я зупинився. Звісно вона дивилася на мене, не розуміючи цього. Та моя рука сама узяла її підборіддя та підняло до гори.
Вона вагалася - я бачив це по очах. Йшли секунди, одна моя рука була на її талії, інша - вела до себе.
Все ж зажурилася - довірлива. Хоче, все ж, кохання, любові. Хоче отримати вже той чеканий поцілунок.
Зажурившись теж, я, в кінці кінців, поцілува її. Ні, це не був французький поцілунок, та для мене, від був вічністю.
Я смакував її нижню губу своєю, впирався в неї, цілував та зажимав - настільки вони були солодкі, від чаю з цукром.
Я припинив, відсторонився трохи, і ми обоє дивилися один одному в очі. Жоден не проронив ні слова, бо вони не були й потрібні. Та й знов поцілувалися.
Мої руки вже більш впевнено ходили по спині, талії та потрохи тазу. Я вивчав її, бажаючи насолодитись.
Вона старалася не відставати - налегко незграбні доторкання до моїх грудей, плеч, спини та пресу потрохи збуджували мне.
Неочікуванно для мене, вона кортіла взяти ініціативу - присіла навколішки, вже готуючись зняти з мене чортові шорти.
- Стій. Присядь до мене, на коліна. Я маю ідею краще.
Слухняна. Зробила точнісінько те, що я й казав, не проронивши ні слова.
Тепер вже мої руки ходили не по тілу, ні - поповзли попід футболку й вище, до грудей.
Лагідна шкіра та сосок відчувалися у кожній моїй руці. Я намагався стимулювати її, доставити задоволення, натираючи, стискаючи та погладжуючи їх.
Не пройшло й хвилини, як пішли перші стони, які дедалі збуджували мене, змушуючи натирати їй сідниці.
- Зачекай. Я зараз.
Казала вона, знімаючи з себе футболку та ліфчик.
Таким краєвидом гріх не насолодитись. Блідо-оксамитова шкіра, ідеальна форма малих грудей, але які не стають від цього гірші, а тільки краще.
- Як тобі?
- Ідеально! Ходи сюди, будь ласка, та повернись.
Не заперечуючи, присіла знов, та вже іншим боком, обхвативши своїми тонкими блідими руками за плечі, в одній спідниці та трусиках між моїх ніг.
No.197
Небесне блаженство, амвросія. Це наменші епітети, які можна підібрати до смаку її грудей. Я лизав їх, облизував, кусав, сосав під акомпанемент стонів та візглазів.
Та руки не стояли без діла - правою рукою я ніжно заліз по-під трусики та ласкав її клітор, а лівою масажував її чудесні сідниці, подекуди трогаючи сфінктер.
Не знаю від чого саме: загравання з грудьми, ласкання піхви чи то аналу, але вона кінчила. Їй стон був настільки гучний, що, здавалося б, не тільки й сусіди, але й увесь дім знає, що вона має стати не зовсім дівчинкою.
= Як думаєш, ти готова?
- Постривай, ха… Дай мені, ха.. Трохи часу..
Ще дужче прижалася, радше сперлася на мене та й споглядала за очі, видихаючи та вдихаючи кисень, як раптом встала в звичну позицію між ніг та знов поцілувала.
Вже вона вела у цій грі, добавивши свій маленький та пруткий язик, який все вивчав мого рота. Не передати словами, наскільки це все мерзенно, тваринно, але до божевільного чудесно.
Та вона плакала. Вона цілувала і плакала. Цілувалась і плакала, знаходячись напівгола у своїй кімнаті з майже нейзнайомим хлопцем, якого вона тільки сьогодні побачила на зупинці.
- Вибач, я…
Якою я б людиною не був, але я б ніколи не образив таку людину, як вона.
- Все, добре, шш… Я розумію. Не хвилюйся. Я з тобою.
Мені було не до ігрищ, не до екстазу, коли я побачив ті сльози малої ще дівчинки. Одна рука крепко обійняла її, як інша лише гладила по голові.
Й так продовжувалося хвилин дві, три, може п'ять, як вона все плакала й плакала, а я її заспокоював.
- Влад, вибач, не хтіла марнувати такий момент…
- Я ж казав - все добре. Я розумію і можу почекати, не треба нікуди квапитись. Я не втечу.
- Я.. я…
Ні, тільки не це, не кажи це зараз, будь-ласка…
- Я справді.. я.. Влад, я..
- Ти?
На мить, вона всміхнулася, її очі перестали лити дівочі сльози.
- Я кохаю тебе, дурнику!
…
Я знав на що йшов, коли погодився на прогулянку, на чай, на це. Я був зачарований нею ще з самого початку.
Та не думав все ж, що доля має на мене й такі плани.
І хоча кохання то сильно сказанно, я тільки другокурсник, як і вона, та все ж… треба брати долю у свої руки.
- Я теж кохаю тебе, сонце.
Не пройшло й секунди, як я це сказав. Я навіть не думав, що може бути інакша відповідь цій чарівній принцессі.
- Справді?
- Так.
- Справді-справді?
- Так і ще раз так.
- Справді-справді-справді?
На це відповіддю послугував поцілунок, самий звичайний, той, якого я ще не знав учора. Вона знов почала плакати, та вже не від горя, ні - від щастя, бо любима вона.
- Не плач, Настя, прошу. Тільки не плач.
- Добре, тормозе, тільки для тебе не буду!
No.208
бля нахуя робити власне безканечнає лета?
бл це руснява комі пропаганда запакована в аніме обгортку. ах какіє харошиє летніє лагеря, а помніте……
мало того шо девелопмент був максимально піздуватим, так і продукт в результаті звичайна новела але з нальотом совку.
нахуя повторювати?
No.210
>>208Пропонуй інше, бажано з готовими напрацюваннями. Я сам більше люблю RPG та симулятори, але їх складніше робити + не маю натхнення вигадувати смисли й писати тексти, а тут чувак готовий їх постачати.
No.213
>>210RPG та симулятори робити не буду, і, тим паче, тексти до них.
Ми вже забилися зі сценаристом-куном зробити дві новелли. Оту одну демко яку він і я дороблюємо, і звичайну ВН, але на теренах україни.
Так що вибач, може іншим разом.
No.214
>>213>Ми вже забилися зі сценаристом-куном зробити дві новелли.*програміст-саном.
Оце мене вже плавить з самого ранку, якщо я себе і програмера плутаю.
No.217
>>213Так, ми вже домовилися, нащо вибачатися. Інші ігри я зможу й сам зробити, коли заманеться.
По прогресу — нові тексти ще не додавав, бо маю багато роботи останнім часом. Але вже те, що є в скриптах виклав би десь для ліпшої координації. Постараюся найближчими днями.
No.218
>>217А, програміст-сан, то ти? Я думав, то Семен якийсь, або безос.
В принципі, як те доробимо, можна спробувати RPG, але я у них не розбираюся,тільки в MGQP грав, тому тобі прийдеться мене вчити.
No.220
>>216Щоб зробити годну гру що втере носа гівнокомунякам.
No.222
>>218>можна спробувати RPGМожна, але варто подумати над рушієм. Для такого жанру RenPy був би незручний.
У всякому разі треба доробити те, за що вже взялися.
No.223
>>212> без єбанутих сексуальних фонтазій> про життя українського далекобійникаВибач, але це виглядає смішно. Я років 7 тісно з далекобійниками спілкувався і такої хуйні наслухався, що можу спокійно уявити собі ональний пеніс. Тому вибери щось одне.
No.224
>>220>годну гру>без єбанутих сексуальних фонтазійЛол.
>втере носа гівнокомунякамТвій світ крутиться навколо кацапів? Особисто не планую присвячувати життя анти-кацапству — це абсолютно непродуктивний шлях.
No.225
>>223справа не в аутентичності а в естетиці. Те ж БЛ піздец ідеалізована хуйня що навіть естетику за мету не ставить.
>224До чого тут це? БЛ найвідоміша постсовкова новела це я до того.
No.227
>>225>БЛ найвідоміша постсовкова новела це я до того.Я в неї не грав. Тіки від українців на укробордах чув про неї.
No.229
>>227Постсовок то не лише Україна.
No.275
>довгоочікуваний фінал не зовсім довгооікуваної новелли.
*
- То… як? Ми продовжимо?
Попри це юнацьке зізнання, сльози, які вона лила по моїй провині, вона ще питала таке, лякаючись.
- Настю, ти ж до цього не займалась цим ніколи?
Вона подивилася на мене так, наче соромилася цього.
- Ні, я не робила цього ніколи…
Її смарагдові очі блукали по кімнаті, лякаючись мого погляду, а сама вона лиш думала про те, чи не стане мені з нею бридко, до нудоти.
Не міг я зараз зірвати її квітку своїми ножицями, як вправний садівник. Й хоча я хотів її зламати, показати наслідки шляху, який вона обрала сама, та все ж не міг обезчестити це мале, наївне та руде сонце.
- Я теж цього ніколи не робив. Нам немає чого квапитись, це не втече від нас.
- Але ж…
Не давши їй закінчити, я перервав їй коротесеньким поцілунком у лоба.
- Я обіцяю тобі – іншим днем. Коли і я, і ти будемо готові.
Вона посміхалася. Не так як від любові, щастя, та скоріше від доброти й розуміння, все ще сидівши напівгола у мене на колінах.
- Все ж… Я не помилилася у тобі, дивнику! Зробила правильний вибір!
Її блакитні очі дивилися мені у вічі, як і я в її. Посмішка так і не сходила з покривленого від щастя виразу обличчя, неначе його обійняв параліч.
- Оо, то я вже тепер дивник, так? Що це за слово таке? Точно українське?
- Та ну тебе! Вмієш ти знищити романтичну атмосферу!
Казала вона це, сміючись про себе.
- Ну, що поробиш? Така вже я людина!
Та не дочекавшись відповіді, я підняв її, зняв з себе та поклав у постіль.
- Що ти робиш? Ти вже йдеш?
- Та ні, просто надіявся, що зможу залишитися у тебе наніч, та якщо ти проти…
- Ні-ні! Усе гаразд, можеш залишитися, от тільки… можеш подати мені мої речі?
Вона соромилася, прикрила руками свої тендітні груди та покрилася рум’янцем не дивлячись на те, що вже відбулося між нами. Саме це мені в ній й подобалося.
Бо щоб не сталося, в ній завжди залишиться те, що інші дівчата намагаються скинути як найшвидше, наче це чортове тавро – тендітна сором’язливість та дитяча наївність.
- Залюбки!
- Та відвернися!
- Без питань!
Допоки мої очі дивилися у стелю, я точно знав, що поки вона вдягає свою футболку, на її обличчі не сходила та усмішка.
- Усе, я готова! Можеш повернутися.
Настя за ті короткочасні секунди встигла зняти свою спідницю, одягти верх та вмоститися на ліжку. Хоча, моментом, я побачив її білосніжні трусики з бантиком. «Як це мило».
- І не покажеш мені своє спіднє? Я ж так цього чекав!
- Побачиш, як ти казав, іншим днем, серцежер! А тепер роздягнися, виключи світло й дуй до мене! І саме у такому порядку!
- Добре, моя принцесо, я не смію з вами сперечатись!
Знявши з себе толстовку, футболку, шорти та залишившись в одних боксерах, я попрямував до вимикача та й вимкнув світло.
- Гей-й-й! Чому так швидко? Я ще не встигла усе розгледіти!
- Усього хорошого потрошки.
- Ти доволі суховатий, як на хорошого. Часом не наркоман? Мама мені казала остерігатися таких!
- Якщо й наркоман, то тільки від тебе, бо ти мій наркотик.
І хоча я казав це віджартовуючись на підколки цієї рудоволосої фурії, знаходячись у неї в ліжку, вона, посміхаючись, лише обійняла мене так міцно-мійно, наче капер справді знайшов свій скарб, і сказала:
- Дякую тобі, мій дивнику… Надобраніч.
Після цього Настя відвернулася від мене, намагаючись увійти у царство Гіпнозу, я лиш обійняв її у відповідь, наблизився до її вуха та й промовив:
- І тобі на добраніч, моє руде сонце.
No.276
> Авторський Епілог.
І хоча я планував завершити цю історію зовсім по іншому, зі статевим актом та дечим погірше, перечитуючи її з разу в раз, я зміг закохатися та перейнятися долями своїх же персонажів. Загалом, у цієї історії мав бути поганий кінець, а сама вона була придумана одним з безосібних божевільних, який сидить на цій борді по рофлу, та я все ж вирішив зробити так, як би це було краще. Як би це було правильно.
І так, я міг ще більше розписати, добавити деталей, але на сьогодні я вирішив, що це буде найлаконічніший та найлогічніший кінецьцієї історії.
Я висловлюю подяку усім добрим людям доброї країни, усім безосібним, які це читали та, напевно найголовніше, програміст-сану, який разом зі мною дали можливість на життя цій історії.
На завершення хочу сказати, що, можливо, колись, я зроблю власне DLD до цієї історії, яке буде вінчатися "Інший день".
No.277
Соплива хуйня, вибачте. Треба тему перекотити в /А.У.Є/.
No.278
Гоша і Кеша зустрілися на Троєщині:
Г: Чьо?
К: Та пашлі, заєбав.
No.279
Далі робимо варіанти.
Кєша з Гошою прийшли і…
а) К: Заїбца.
б) К: Аааа, сукана, блє…
No.282
>>281Як я й казав, колись будепродовження.
Проблема у тому, що якщо б я зробив зірвання квітки зараз, то забракував би саму історію і себе як сценариста та чесну та моральну людину. До того ж, там було трохи еротики.
No.320
Амбіційний проєкт, а так загнувся.
Ех, земля стекловатой сценаристу.
No.363
>>320Скловатою!
Скловатою, курво безграмотна!!!
Ну, чи мінеральною, базальтовою тощо.
No.364
>>363І шо? Тобі грамотна усраїнська покращить С++ код чи що?
No.365
>>364Не зволікай, йди пий вже свій сцикломой, чи шо там у тебе й мастурбуй свої шаблони до мозолів, гаврику! Як ото люди кажуть, "такий вже у нього хрест", так ти, знедолений, ще й другого собі взяв. Певне, "на халяву".
No.366
>>365>сцикломойКрасиво придумав.
No.367
>>363Пробачте, панич, кацапом був!
Визнаю свої помилки та двоїню чесного пана!
No.368
>>367Був кацапом, а став опущеним рагульськими відсталими хуторянами.
No.369
>>367В очах тоби двоїниться, габелку.
Мене - та й не просто за пана, а панича впізнати! Отакої!
Подвоюю твої хрести, відтепер будеш писав на до-дієзі з роздутим рефлєкшном.
Ну й до того на спокуту три отченаші, три богородиці, й за замовників вервичку перед здачею не забувай. Амінь.
Йди з миром.
No.402
>>401Тому що зіганув.
[s]п.с. Бебик допиляй свій кривий антиспам або я піду дописувати на жироблядач[/s]
No.403
>>82статичний інфосайт/бліг
No.431
>>82Зроби щось по типу Ukraine Linux User Group
але для схеми і сікпу і функціональщини чи ще якоїсь хуйні по типу цього
No.432
>>357>цілком абстрагована від заліза й практично непридатна до практичної розробки в сучасному світіЧому тоді жаваскрипт став придатним та ще й таким популярним?
No.436
>>432Вочевидь, бо абстрагованість від заліза далеко не цілковита
власне, мова С-подібна, а варіант мови
TypeScript і екосистема дуже добре придатні для практичної розробки. Не те, щоб NPM досконалий, але доконанішої і зручнішої екосистеми я ще не зустрічав.
No.440
>>436>а варіант мови TypeScript і екосистема дуже добре придатні для практичної розробки>практичноїМама чому я number?
No.441
>>436В JavaScript все робиться через ексцепшини, доводиться все огортати в try. Може хуєм по клавіатурі бити і зручно, а писати стабільний код ні.
No.443
>>441>доводиться все огортати в tryА чому ти не впустиш в себе радість асинхронних функцій?
No.444
>>190Ти ще живий? Коли там БЛ 2.0?
No.445
>>444Виявилося, що історія без порнухи — і мені став нецікавий цей проект.
No.446
>>445А того безоса хоч попередив?
No.449
>>445Ти не просив того переробити на прон чи додати його? Бо я бачу, не один тут я хочу бачити втілення цього в гру.
No.450
>>449Здається, ні.
>>281Але сценарист сам розповів.
>>282>Проблема у тому, що якщо б я зробив зірвання квітки зараз, то забракував би саму історію і себе як сценариста та чесну та моральну людинуМуки творчості сценариста сказали прону «ні».
No.453
>>450То може якщо його попрохати, то він доробить? Де він?